Волонтерство в Україні

"Українці завжди опікувалися старими та немічними, вдовами, сиротами. Сильний допомагав слабшому. Великі справи робили разом. Чуйність, ніжність у взаєминах між людьми викликали захоплення у мандрівників, які приходили до нас із далеких країн." (Адріана Огорчак. Доброчинство в Галичині. Діяльність громадських організацій. Погляд журналістів. - Київ, 1998, с. 50-53). 

Костянтин Острозький – київський воєвода, князь, за власні кошти відкрив перші школи у містах: Турові (у 1572 р.), у Володимирі-Волинському (в 1577р.), в Осторозі (в 1580 р.), в яких училися і діти шляхти, і селянські діти. Окремим фондом здійснювалася підтримка дітей-сиріт.

Єлизавета Гуревич (Гальшки Гулевичівної) – дружина мозирського маршалка Стефана Лозки, на дарування якої в 1615 році засновано Київське Братство, а при ньому школу. Школу могли відвідувати не тільки діти шляхти, але і вихідці з козаків та міщан. У 1632 році її було об’єднано з Лаврською школою Петра Могили і започатковано Києво-Могилянську колегію. 

Петро Сагайдачний, Іван Мазепа – гетьмани України. У 1615 – 1622 р.р. велику матеріальну підтримку надавали Київській братській школі. Їх було визнано офіційними опікунами цього закладу. На благодійні кошти у 1702 р. було зведено новий великий корпус Києво-Могилянської академії. 

Михайло Грушевський – видатний український історик, у 1898 р. на власні кошти заснував у Києві школу, в якій діти мали змогу навчатися рідною українською мовою. 

СРСР із своїми історично складеними традиціями взаємодопомоги та взаємовиручки, общинно - комунальним укладом життя сприймала добровільну працю як явище природне, що не потребує додаткової аргументації. Ідеологія радянського періоду піднесла добровольчество у статус державної повинності або почесного обов'язку (наприклад, участь в комуністичних суботниках). Тим самим духовний сенс цього суспільного явища було змінено. 

Відтак, істинне значення добровольчества в масовій свідомості відновиться ще не скоро - на зміну радянського прийшов новий етап розвитку України, в якому прагматизм займає домінуюче положення: те, що не приносить фінансової вигоди, сьогодні не є престижним. Проте сьогодні волонтер працює щоб отримати необхідний досвід, навички, знання та/або особисті контакти. В багатьох випадках волонтерство розглядається як прямий шлях до роботи. Український народ після активного волевиявлення у 1991 році свого прагнення жити у незалежній державі одержав можливість утвердити себе серед розвинутих країн світу. Сьогодні в Україні зароджується суспільство, яке має базуватися на принципах свободи, творчості та гуманізму. 

Формальні державні структури не в змозі реагувати на всі запити суспільства, тому особливої ваги набуває громадський рух. Про те, що цей процес розпочався і триває, не дивлячись на труднощі, свідчить поява сучасних недержавних організацій, кількість яких сягнула понад 20000. Однак, лише незначна частина цих організацій працює з волонтерами.

Варто також зазначити, що не лише громадські організації, а й державні теж намагаються розвивати волонтерський рух в Україні. Про це свідчить діяльність Соціальних служб для молоді, де поряд з професійними соціальними працівниками працюють добровільні помічники. Волонтерські служби при центрах соціальних служб для молоді поступово стали одним із напрямів державної молодіжної політики. 

Відтак, ми можемо зазначити, що попит на волонтерську працю зростає з кожним роком. З'явилося багато організацій в Україні, які займаються залученням та навчанням волонтерів або тих, що спеціалізуються лише на розвитку волонтерства.